У цій статті досліджується питання національної імплементаційної практики держав – членів Європейського Союзу. Тож постає питання щодо існування розбіжностей між формами та методами імплементації у різних державах – членах ЄС. Своєю чергою для України постає актуальним питання, чи можна імплементувати в національний правопорядок директиву по-різному і, якщо так, то яку саме форму чи метод імплементації обрати для конкретної директиви. На прикладі Директиви № 2015/849 у цій публікації досліджено особливості національної імплементації директив у Румунії, Польщі, Швеції, Бельгії, Чехії, Німеччині, Естонії, а також в Україні. Ця стаття складається зі вступу, двох розділів та висновків. Перший розділ висвітлює практику імплементації Директиви у державах – членах ЄС, а у другому зроблено порівняльний аналіз її з українською практикою. У статті встановлено, що держави – члени ЄС по-різному імплементували Директиву № 2015/849: деякі держави (наприклад, Чехія, Швеція) розширили зміст положень згаданої Директиви, а деякі (наприклад, Естонія) звузили, натомість частина держав не конкретизували у законодавстві зміст положень Директиви (наприклад, Румунія). З огляду на відсутність зауважень інституцій ЄС можна зробити висновок про множинність результатів імплементації, які однаково відповідають праву ЄС. Порівнявши практику імплементації України та держав –членів ЄС, можна зробити висновок, що хоча й результат України відповідає праву ЄС, усе ж наявні були інші варіанти для імплементації як у бік розширення, так і звуження розуміння положень Директиви. Тому аналіз імплементаційної практики держав – членів ЄС видається важливим для розуміння широти вибору варіантів з огляду на виклики та цілі, що стоять перед державою.