У сучасних умовах стрімкої цифровізації українського суспільства постає нагальна необхідність адекватного цивільно-правового регулювання цифрового середовища. Інтернет-простір, електронна комерція, цифрові платформи, соціальні мережі, віртуальні активи, штучний інтелект – це нові феномени, які формують принципово нові правовідносини, що не завжди можуть бути врегульовані класичними цивільно-правовими інструментами. Перед традиційними категоріями цивільного права (власність, зобов’язання, договір, шкода) постають виклики, які потребують їхнього переосмислення в умовах цифрової реальності. Виникає потреба у створенні збалансованої моделі правового регулювання, яка б забезпечувала захист прав учасників цифрових правовідносин, сприяла інноваціям та забезпечувала технологічну нейтральність.

Метою статті є здійснення цілісного аналізу сучасного стану цивільно-правового регулювання цифрового середовища в Україні, визначення його особливостей, проблем і перспектив у контексті правової інтеграції з Європейським Союзом, а також формулювання практичних рекомендацій щодо подальшого вдосконалення законодавства з урахуванням кращих європейських і американських практик.

У процесі дослідження авторка використала методи порівняльного правознавства, системного аналізу, логічної інтерпретації норм чинного законодавства, а також аналіз судової практики. Новизною дослідження є комплексне бачення цифрового середовища як об’єкта цивільно-правового регулювання з урахуванням новітніх законодавчих змін, зокрема ухвалення законів України “Про цифровий контент та цифрові послуги”, “Про електронну комерцію”, “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги”, “Про віртуальні активи”. Основними результатами дослідження стали: 1) окреслення еволюції цивільно-правових підходів до регулювання цифрових правовідносин в Україні; 2) аналіз нормативно-правових актів, що визначають статус цифрових речей, електронних договорів, електронного підпису, обробки персональних даних; 3) узагальнення судової практики щодо допустимості електронних доказів, відповідальності за онлайн-порушення, захисту прав споживачів у цифровому середовищі; 4) порівняння українських норм із законодавством ЄС (GDPR, eIDAS, DSA) і США (E-SIGN, UETA, CCPA) з метою виявлення спільного й відмінного.

У висновках констатовано, що Україна перебуває на етапі активної гармонізації свого цивільного законодавства з європейськими стандартами, однак залишаються невирішени ми питання щодо захисту персональних даних, цивільної відповідальності у випадках застосування штучного інтелекту, правового статусу цифрових платформ. Запропоновано шляхи вдосконалення: ухвалення GDPR-подібного закону про персональні дані; розробка чітких норм щодо відповідальності за шкоду, завдану внаслідок кіберінцидентів; розвиток механізмів цифрової ідентифікації та довірчих послуг; підвищення цифрової обізнаності суддів.

Стаття становить інтерес для науковців, правників, законодавців і всіх, хто працює у сфері правового забезпечення цифрової трансформації суспільства, оскільки узагальнює теоретичні підходи, аналізує практику правозастосування та пропонує конкретні правові механізми адаптації цивільного права до цифрової епохи.

Bibliography

Journal articles

1. Bezklubyi I, ‘Pravova semantyka poniattia “tsyfrove seredovyshche”’ (2024) 127(1) Visnyk Kyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Yurydychni nauky 18–22 (in Ukrainian).

Websites

2. Anatiichuk V, ‘Pravove rehuliuvannia tsyfrovoi transformatsii y tsyfrovizatsii u tsyvilnomu pravi Ukrainy’ (09.10.2024) (accessed 20.03.2025).