У рамках розвитку доктринального розуміння кримінального процесу особливої актуальності набуває проблема використання оціночних понять. Оціночні поняття традиційно не мають чітких нормативних меж і потребують тлумачення в кожному конкретному випадку правозастосування. Їхня невизначеність створює ризики для реалізації принципу верховенства права і його складового принципу – правової визначеності, передбачуваності правозастосування та захисту прав людини. Особливої ваги ця проблема набуває в умовах правової трансформації та євроінтеграційного курсу України, що передбачає узгодження національного законодавства з європейськими стандартами.

Метою статті є дослідження ролі практики Європейського суду з прав людини у тлумаченні та застосуванні оціночних понять у кримінальному процесі, а також з’ясування способів, за допомогою яких така практика може слугувати орієнтиром для національного правозастосування.

У статті проаналізовано нормативну природу оціночних понять, що застосовуються в кримінальному процесі України (зокрема, “розумний строк”, “обґрунтована підозра”, “достатні підстави”, “справедливий суд”, “необхідність тримання під вартою”), та встановлено, що їх зміст у більшості випадків не визначений на рівні законодавства. Автори обґрунтовують, що саме практика ЄСПЛ є ключовим компенсаторним механізмом, який уможливлює тлумачити оціночні поняття відповідно до принципів верховенства права, правової визначеності та заборони свавільного втручання держави. У статті розглянуто конкретні прецеденти ЄСПЛ (справи Sunday Times v. UK, Fox, Campbell and Hartley v. UK, Letellier v. France, Liivik v.

Estonia та ін.), у яких Суд формує сталі підходи й орієнтири до тлумачення і застосування оцінних категорій. Визначено, що практика ЄСПЛ виконує стабілізаційну, методологічну та орієнтувальну функції в правозастосуванні, сприяючи єдності судової практики та зміцненню гарантій здійснення справедливого судочинства.

У статті узагальнено, що для ефективного застосування оціночних понять необхідним є впровадження підходів, сформованих ЄСПЛ, в українську правозастосовну практику. Це дасть змогу досягти балансу між гнучкістю правового регулювання та правовою визначеністю, а також зміцнити механізми захисту прав особи в кримінальному провадженні.

Bibliography

Authored books

1. Titko I, Otsinni poniattia u kryminalno-protsesualnomu pravi Ukrainy (Pravo 2010) (in Ukrainian)Journal articles

2. Khim’iak Yu, ‘Otsinochni kryminalno-pravovi poniattia ta vymoha vyznachenosti zakonu u rishenniakh Yevropeiskoho sudu z prav liudyny’ [2011] 2 Visnyk Natsionalnoi akademii prokuratury Ukrainy 65–70 (in Ukrainian).

3. Orobets K, ‘Otsinochni poniattia u kryminalnomu pravi: aksiolohichnyi pidkhid’ [2021] 11 Jurnalul juridic national: teorie şi practică 63–68 (in Ukrainian).

4. Us O, ‘Kvalifikatsiia zlochynu, sklad yakoho mistyt otsinochnu oznaku’ [2018] 2(2) Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. Seriia: Yurydychni nauky 63–67 (in Ukrainian). Theses

5. Kaplina O, ‘Pravozastosovne tlumachennia sudom norm kryminalnoho protsesualnoho prava’ (avtoref dys d-ra yuryd nauk, 2009) (in Ukrainian). Conference papers

6. Yukhno O, ‘Teoretychni ta prykladni problemni pytannia shchodo otsinochnykh poniat u chynnomu KPK Ukrainy ta shliakhy yikh udoskonalennia’, Problemy teorii ta praktyky kryminalnoho provadzhennia: materialy kruhl. stolu (m. Kharkiv, 17 cherv. 2021 r.) (V Sokurenko (holova redkol), KhNUVS 2021) 79–83.