Відомий латинський вислів часів римської доби юриспруденції “Omne jus hominum causa constitutum est” (Усе право встановлюється заради людей) слугує незмінною максимою людиноцентризму в країні з продемократичним буттєвим укладом. З огляду на демократичні трансформації в українському політико-правовому контексті наприкінці 90-х років ХХ ст. і наближення до європейських стандартів захисту людських прав з ухваленням засадничого закону запроваджено новий правовий інститут – Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі – Уповноважений, Омбудсман України), завданням якого визначено здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод. Інститут Уповноваженого як феномен конституціоналізму перебував у фокусі уваги низки українських учених-правників, зокрема, Ю. Тодики, Ю. Барабаша, О. Марцеляка, О. Майданника, В. Тація, Ю. Шемшученка, М. Цвіка, Н. Карпачової, О. Шевчука та ін. і характеризується достатньо високим рівнем методологічної розробки проблемних питань. Акти реагування Уповноваженого як інструменти парламентського контролю свого часу фрагментарно ставали предметом наукових пошуків О. Марцеляка, Б. Мелеха, О. Нікольської, А. Багмета та інших авторів. Високо оцінюючи внесок науковців-конституціоналістів у дослідження актів реагування Уповноваженого, варто вказати на потребу надалі в їх аналітичному осмисленні крізь призму рекомендаційно-інтерпретаційної юридичної природи. Така дослідницька рамка передбачатиме з’ясування їх нормативно-орієнтувального потенціалу в системі актів конституційного права; визначення ступеня їх впливу на формування правозастосовної практики; окреслення меж так званої м’якої імперативності в умовах відсутності формальної загальнообов’язковості; дослідження їх ролі у процесі конституційної конкретизації змісту основоположних прав. Метою дослідження є концептуальне переосмислення імперативності актів реагування Уповноваженого поза межами формальної дихотомії “обов’язковість – необов’язковість” через обґрунтування інституційно зумовленої обов’язковості врахування, що випливає з конституційного статусу Омбудсмана України як спеціалізованого суб’єкта парламентського контролю. Методологічний інструментарій дослідження сформовано на основі комплексу загальнонаукових і спеціально-юридичних методів, зокрема системно-структурного, порівняльно-правового, формально-юридичного (догматичного) та герменевтичного, а також аналізу й синтезу як застосованих методів наукового пізнання. За результатами проведеного дослідження автором сформовано цілісне доктринальне розуміння актів реагування Уповноваженого як рекомендаційно-інтерпретаційних квазінормативних актів у системі конституційного права, що за своєю природою функціонують у парадигмальній матриці “м’якого права” (soft law) та виражають інституційно легітимовану форму правового впливу без формальної імперативності. Здійснено комплексну диференціацію актів реагування за критеріями їх правової природи, адресності та функціонального призначення. Обґрунтовано стандарт субстантивної (змістовної) вмотивованості відповіді на акт реагування як інструмент подолання формалізму у правозастосовній практиці та забезпечення дієвого врахування позиції Уповноваженого. Додатково сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання відповідного інституту, а також авторське трактування дефініції “позиція Уповноваженого”.

Authored books

1. Buck T, Kirkham R, Thompson B, The Ombudsman Enterprise and Administrative Justice (Routledge 2010) https://doi.org/10.4324/9781315555034.

Edited books

2. James R, Morris P, ‘The new Financial Ombudsman Service in the United Kingdom: has the second generation got it right?’ in C E F Rickett, T G W Telfer (eds), International Perspectives on Consumers’ Access to Justice (Cambridge University Press 2003) 167–195 https://doi. org/10.1017/CBO9780511494833.010.

Journal articles

3. Kirkham R, ‘Explaining the lack of enforcement power possessed by the ombudsman’ [2008] 30(3) Journal of Social Welfare and Family Law 253–263 https://doi. org/10.1080/09649060802550733.

4. Kirkham R, ‘Implementing the recommendations of an ombudsman … again’ [2011] 33(1) Journal of Social Welfare and Family Law 71–83 https://doi.org/10.1080/09649069.2011.571

5. Kirkham R, Thompson B, Buck T, ‘Putting the Ombudsman into Constitutional Context’ [2009] 62(4) Parliamentary Affairs 600–617 https://doi.org/10.1093/pa/gsp024.

6. Martseliak OV, ‘Akty reahuvannia Upovnovazhenoho z prav liudyny Ukrainy’ [2002] 4 Pravo i Bezpeka 30–34 (in Ukrainian).

7. Melekh B, ‘Efektyvnist form vplyvu Upovnovazhenoho Verkhovnoi Rady Ukrainy z prav liudyny na shliakhu yevropeiskoi intehratsii’ [2014] 25 Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia: Pravo 48–52 (in Ukrainian).

Encyclopaedias

8. Fabbricotti A, Venturini C, ‘Ombudsperson’ (Max Planck Encyclopedia of Public International Law, July 2019) (accessed 03.04.2026).

Newspaper articles

9. Barvitskyi V, ‘Konstytutsiine podannia yak zasib zakhystu prav liudyny i hromadianyna’ (Iurydychna hazeta № 12(742) 2021) (accessed 07.05.2026) (in Ukrainian).

10. Shevchuk O, ‘Arkhetyp instytutsii Ombudsmana Ukrainy, abo vartovyi liudskykh prav u natsionalnii tradytsii’ (Iurydychnyi visnyk Ukrainy № 8(1567) 16–30 kvitnia 2026 roku) 22– 23 (accessed 07.05.2026) (in Ukrainian).