Особливий «автономний» правопорядок Європейського Союзу має власну систему правових актів для регулювання суспільних відносин на виконання цілей і завдань установчих договорів європейських інтеграційних організацій. Еволюція правових інструментів Євросоюзу забезпечує стабільність та ефективність функціонування інтеграційного об’єднання. Джерела права ЄС, на відміну від внутрішнього права держав-членів, не утворюють сталу систему. Форми фіксації норм права Євросоюзу є визначальним чинником розвитку європейського інтеграційного об’єднання і мають характерні особливості, акумулюючи в собі елементи джерел міжнародного та внутрішнього права. Лісабонський договір загалом не змінив загальної будови системи джерел права ЄС, а систематизував нормативно-правові акти, поділивши на категорії законодавчих і незаконодавчих. Завдяки зникненню специфічних правових інструментів, якими раніше оформлювалися дії в межах спільної зовнішньої політики і політики безпеки та співробітництва в сфері охорони правопорядку і правосуддя у кримінальних справах, відбулася ліквідація «триопорної» структури Євросоюзу. Відповідно до ст. 288 Договору про функціонування ЄС для здійснення компетенції Союзу інститути приймають регламенти, директиви, рекомендації та висновки й ухвалюють рішення. Проаналізовано тенденції систематизації нормативно-правових актів ЄС, а також роль джерел права Євросоюзу у зовнішній політиці ЄС.