Практика національних судів щодо застосування положень ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про недостатню розробленість методології застосування принципу «non bis in idem». Це зумовлено певним браком теоретичної рефлексії над проблематикою забезпечення права не бути притягненим до суду або покараним двічі, відображеною у рішеннях Європейського суду з прав людини. Тому у статті розглянуто питання визначення сфери дії ст. 4 Протоколу № 7, зокрема й крізь призму застосування «критеріїв Енгеля». У статті також наголошується на важливості надання оцінки відповідним обставинам справи за допомогою розробленого ЄСПЛ алгоритму: a) чи було перше провадження кримінальним за своїм характером; b) чи були правопорушення, за які переслідувався заявник, одними і тими самими (idem); c) чи було дублювання проваджень (bis). Крім того, досліджується правова природа таких категорій, як «остаточне рішення», «кримінальне обвинувачення», «покарання», «одне й те саме правопорушення».