У статті вказується, що на сьогодні в правовій системі України існує судова правотворчість у формі загальнообов’язкових рішень Верховного Суду, які мають багато спільних рис із судовим прецедентом, а також у формі квазіпрецедентів: а) рішень Конституційного Суду України з визнання нормативно-правових актів неконституційними та з офіційного тлумачення; б) рішень адміністративних судів зі скасування нормативноправових актів на підставі їх невідповідності закону. Зроблено висновок, що правосуддя та судова правотворчість не містять у собі взаємовиключаючих елементів. Судова правотворчість підкорена меті правосуддя (розв’язати правову суперечку на підставі закону та вимог принципів справедливості, рівності, свободи і гуманізму), і є одним зі шляхів її досягнення.