У статті висвітлені основні аспекти захисту власності в доктрині Конституційного Суду Литовської Республіки (Суд) за результатами аналізу його рішень. Автор розкриває зміст права власності й дає характеристику об’єктів права власності, у тому числі тих, які можуть належати виключно державі, наводить обґрунтування підстав обмеження права власності. Аргументується позиція Суду про поширення гарантій права власності не лише на майно (рухомі та нерухомі речі), а й на майнові (речові) та так звані зобов’язальні права (право спадкування, право інтелектуальної власності, право на пенсію, на заробітну плату, цінні папери, ліцензії тощо). Автор аналізує застосування конституційного положення про допустимість вилучення власності в установленому законом порядку для суспільних потреб за умови справедливого відшкодування. Резюмує, що суспільні потреби в усіх випадках мають бути конкретні й чітко визначені стосовно кожного об’єкта власності. Також повинен бути збережений баланс між різноманітними інтересами суспільства в цілому та законними інтересами його членів, а особа, чию власність вилучають, вправі вимагати еквівалентної, реальної компенсації.