Стаття присвячена проблематиці забезпечення єдності судової практики як гарантії захисту суб’єктивних цивільних прав. Автор розглядає місце та роль єдності судової практики в системі принципів права. Наголошується на існуванні процесуальних і позапроцесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики. Аналізуючи правові інструменти, надані Верховному Суду як найвищому судовому органу в Україні з метою забезпечення єдності судової практики, автор доходить висновку, що оновлене законодавство про судоустрій закріплює винятковий статус рішення (постанови) Верховного Суду, в тому числі серед механізмів забезпечення єдності судової практики.