У статті на основі аналізу сучасних тенденцій в теоретичному і практичному осмисленні участі суддів у процесі правотворчості обґрунтовується висновок про те, що судова правотворчість — це іманентна властивість, яка хоч і має свої межі, проте вилученою з діяльності суду бути не може, оскільки закладена в самій природі правосуддя. У зв’язку з цим аналізуються основні причини та напрями судової правотворчості, а також межі судової правотворчої дискреції.