У статті розглядаються проблемні питання використання у цивільно-правовому регулюванні (зокрема, у ЦК України) диспозитивного та імперативного методів.

Методологічним підґрунтям дослідження є теза про те, що категорії «приватне право», «цивільне право» та «цивільне законодавство» не є тотожними. Такий висновок логічно приводить до припущення, що в цивільному законодавстві можуть використовуватися не лише приватноправові, а й публічно-правові прийоми регулювання суспільних відносин. Хоча цивільно-правове регулювання у більшості випадків є диспозитивним, однак щодо деяких цивільних відносин (підстави виникнення права власності, охорона авторських прав, відшкодування шкоди, спадкування за законом тощо) використовується метод імперативний. Отже, у ЦК України поєднуються елементи диспозитивного (приватноправового) та імперативного (публічно-правового) регулювання цивільних відносин.

Зроблено висновок про виправданість використання компромісних варіантів методології правотворчості у галузі цивільного права, що підтверджує і досвід ЦК України.