Автором статті здійснено аналіз галузевої належності «права інтелектуальної власності», яка зумовлена передусім особливостями предмета і методу, а також концепцією (ідеологією) правового регулювання, якою визначаються цілі, призначення та функції останнього. Встановлено, що визначальною обставиною тут є концепція (ідеологія) правового регулювання. Вітчизняна концепція законодавства досить чітко визначає правову сутність (галузеву належність) права інтелектуальної власності в об'єктивному значенні цього поняття, розглядаючи її як природну складову частину українського цивільного законодавства. На користь такого висновку, зокрема, свідчить вміщення у ЦК України книги четвертої «Право інтелектуальної власності».

Розглянуто проблемні питання визначення правового статусу суб'єктів правовідносин інтелектуальної власності, визначення правосуб'єктності фізичних осіб у цій галузі, а також законодавчого визначення об'єктів права інтелектуальної власності.

Встановлено основні напрями розв'язання існуючих проблем у сфері правового регулювання відносин інтелектуальної власності: продовження адаптації національного законодавства до законодавства ЄС; приведення законодавства з питань інтелектуальної власності у відповідність до ЦК України; приведення норм ЦК України у відповідність до усталених міжнародних норм у сфері інтелектуальної власності; приведення у відповідність актів національного законодавства у сфері інтелектуальної власності між собою та із загальним законодавством України. Зазначається, що перш за все необхідно узгодити національні законодавчі акти у цій сфері, усунути існуючі колізії та прогалини, передусім має бути узгоджене (гармонізоване) регулювання відносин інтелектуальної власності кодифікованими актами (передусім ЦК України) та спеціальними законами.

Зроблено висновок про необхідність вирішення двох взаємопов'язаних актуальних завдань: 1) забезпечення подолання неузгодженості положень спеціальних законодавчих актів у сфері інтелектуальної власності з положеннями ЦК України; 2) чітке визначення порядку застосування актів до регулювання відносин інтелектуальної власності, зокрема, визначення акта, який має переважне значення.