Стаття присвячена дослідженню питань співвідношення імперативних та диспозитивних норм у міжнародних комерційних правовідносинах з урахуванням досвіду застосування Конвенції Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. (Віденська конвенція). Проблеми розмежування диспозитивних та імперативних норм розглядаються з погляду спеціального сприйняття імперативності у міжнародних приватних відносинах та диспозитивності Віденської конвенції. Пропонується застосовувати обмежувальне тлумачення до елемента імперативності у законодавстві України про зовнішньоекономічну діяльність. Наголошується на необхідності виділення двох видів імперативних норм у міжнародних комерційних відносинах: імперативні норми права, що застосовуються до контракту внаслідок приписів колізійного права, та надімперативні норми права країни (країн), які тісно пов’язані із контрактом, зокрема потребують врахування судом чи арбітражем через місця оспорювання, визнання і приведення до виконання рішення іноземного суду чи міжнародного арбітражу.