У статті автор досліджує розуміння монополії адвоката на представництво інтересів осіб у судових установах через призму положень ст. 6 (Право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судової практики Європейського суду з прав людини та досвіду запровадження цього інституту в Литовській Республіці.