У статті на основі аналізу існуючих точок зору досліджується категорія зайнятості. У зв’язку з цим пропонується авторське визначення зайнятості як суспільних відносин, які є вираженням реалізації особою здатності до праці. Обґрунтовується, що виникнення правовідносин зайнятості обумовлюється реалізацією громадянами не права на працю, а права на зайнятість. Наголошується, що теоретичне та законодавче визнання права на зайнятість не означає заміни чи підпорядкованості ним права на працю. Право на зайнятість є суб’єктивним правом громадян у сфері соціального захисту від безробіття. Відзначається, що сутність права на зайнятість як суб’єктивного права полягає в наявності юридичного обов’язку держави створити та надати роботу працездатному громадянину, а також підвищувати конкурентоспроможність громадян на ринку праці.