У статті проаналізовано генезу закріплення заохочення державних службовців, його видів і засад застосування у вітчизняному базовому законі про державну службу, а саме: законах України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р., від 17 листопада 2011 р. та від 10 грудня 2015 р. Сформульовано висновок про залишковий принцип нормативного врегулювання цього питання, щоправда, з посиланням на деталізацію регламентації в Законі України від 10 грудня 2015 р. «Про державну службу» (Закон). Порівняльно-правовий аналіз положень зазначених вище законодавчих актів свідчить, що законодавець постійно залишає поза увагою нормативне визначення заохочення, що ускладнює правозастосування у відповідній сфері відносин, створює передумови для суб’єктивного підходу до його тлумачення. Звернено увагу на потребу нормативного закріплення визначення заохочення у базовому законі про державну службу або в ст. 53 Закону, яка безпосередньо присвячена заохоченню державних службовців, або в ст. 2 Закону, яка фіксує визначення термінів. Звернено увагу на модифікацію позиції законодавця щодо різновидів заохочень державних службовців із поступовим збільшенням їх кількості та деталізацією назв; натомість зазначено, що самих визначень цих різновидів законодавець не надає, що також вважається недоліком базового закону про державну службу, який необхідно усунути шляхом внесення доповнень. Обґрунтовано доцільність розгляду премії як виду заохочення та внесення відповідних змін до статей 50, 52, 53 Закону. Сформульовано пропозицію щодо нормативної регламентації в базовому законі про державну службу положень щодо відсутності обмежень кількості заохочень, які можуть одночасно застосовуватися до державного службовця, а також відсильної норми до Адміністративно-процесуального кодексу України, в окремому розділі якого обґрунтовано доцільність закріплення засад заохочувального провадження щодо державних службовців.