У статті аналізується практика Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) у спорах, які виникають у зв’язку із застосуванням положень законів України «Про відновлення довіри до судової влади» і «Про очищення влади». Головною для ВАСУ складністю використання механізмів очищення влади є їх узгодження з вимогами Конституції і законів України, у зв’язку з чим він зупиняє провадження у вказаній категорії справ до розгляду цього питання Конституційним Судом України. У статті така позиція зазнає критики, адже ВАСУ переконаний, що люстрація є формою юридичної відповідальності, то він мав би констатувати це у своєму рішенні, а не перекладати відповідальність на орган конституційної юрисдикції і залишати позивачів у відповідних справах de facto без судового захисту. Крім того, як видається, ВАСУ не розуміє природи люстрації, яка не є формою юридичної відповідальності. Автор також звертає увагу на проблему оскарження рішень, ухвалених у процесі застосування люстраційних заходів. Обґрунтовується, що у цій категорії справ доцільно застосовувати інститут позову у публічних інтересах, що дасть можливість посилити громадський контроль за люстрацією і підвищить її ефективність.