У статті розглянуто гарантію (банківську гарантію), що є принципово новим видом забезпечення виконання зобов’язання, запровадженим законодавцем у новому Цивільному кодексі України. Особливість гарантії полягає в закріплені її законодавцем як такого виду забезпечення виконання зобов’язання, який має незалежний характер, тобто не залежить від припинення або недійсності основного зобов’язання, що є винятком серед видів забезпечення виконання зобов’язання як зобов’язань залежних (акцесорних). Останнє породило в науковій літературі спір про можливість віднесення гарантії як одностороннього правочину до інституту видів забезпечення виконання зобов’язання.

Автор, проаналізувавши зміст забезпечувальної конструкції гарантії, обґрунтовує позицію, згідно з якою для розуміння сутності незалежної гарантії як одного з видів забезпечення виконання зобов’язань необхідно враховувати весь забезпечувальний механізм гарантії, який складається із трьох правочинів. Помилково розглядати гарантію лише як односторонній правочин, вчинений гарантом на користь кредитора (бенефіціара), оскільки вона не може з’явитися без попередньої домовленості боржника (принципала) з гарантом про її видачу в інтересах кредитора (бенефіціара). Гарантія може існувати лише як чинник забезпечувальної конструкції, яку утворюють відносини боржника (принципала) з кредитором (бенефіціаром), боржника (принципала) з гарантом, кредитора (бенефіціара) з гарантом, і лише в цілісності ця конструкція є одним із видів забезпечення виконання зобов’язання.