Протягом часу викристалізувалося кілька доктрин стосовно характеру та правової бази арбітражного розгляду. Крім так званої теорії юрисдикції, це договірна, мішана та автономна теорії. У той час як договірна теорія стверджує, що основою арбітражного розгляду є виключно договір між сторонами, згідно з теорією юрисдикції основою є делегування судами повноважень щодо розв’язання на користь арбітра на підставі права та правових норм місця розгляду. Хоча автор не заперечує значення договору в арбітражному розгляді, він вважає арбітражний договір лише умовою ініціювання повноважень арбітрів, проте це завжди відбувається на основі правових рамок держави, в якій розглядається спір. Арбітражний розгляд не може проходити в абстрактному середовищі. Теорію про так звану денаціоналізацію арбітражного розгляду автор вважає дуже ризикованим проявом нестачі аргументів деяких коментаторів проти значення правових рамок, визначених у конкретній державі для арбітражного розгляду.

Арбітражний розгляд переживає у країнах Східної та Центральної Європи величезну популярність. Причиною цього є той факт, що такий розгляд часто набагато гнучкіший, менш формальний, а головним чином — дешевший, ніж розгляд у суді. У зв’язку з цим слід із значною критичністю ставитись до того, який розвиток проходить арбітражний розгляд, наприклад, у країнах Західної Європи або так званих західних правових культур. Бо тут арбітражний розгляд стає, навпаки, дуже формальним, а перш за все — відносно досить дорогим. Необхідно, щоб країни Східної та Центральної Європи зберегли цей стандарт так званих традиційних переваг арбітражного розгляду. Бо він дійсно є дуже цікавою альтернативою встановлення права та вирішення спорів за посередництвом [загальних державних] судів як органів громадської влади.