Нині така галузь права, як соціальне забезпечення верств населення динамічно розвивається у напрямі розширення предмета правового регулювання, зміни способів і прийомів врегулювання соціально-забезпечувальних правовідносин.

 Пенсійне страхування як елемент соціального страхування відрізнялося особливо тривалим періодом прояву страхового пенсійного ризику — настанням певного пенсійного віку. Цей аспект і пов’язані з ним складнощі страхового забезпечення пенсійного ризику зумовили поступову відмову від принципів страхування у багатьох країнах.

 Страховий пенсійний ризик характеризується необхідністю його попереднього обліку та виміру задля диференційованого визначення розміру страхових пенсійних внесків. З 1 січня 2011 р. в Україні запроваджено єдиний соціальний внесок, який слугує аналогом колишніх чотирьох платежів, які сплачували платники податків як збори на загальнообов’язкове державне соціальне і пенсійне страхування.

 Ускладнення механізму пенсійного страхування на сучасному етапі зумовлює необхідність наукового дослідження його сутності як особливого соціального феномену. Вимоги ринкової економіки диктують потребу чіткого осмислення взаємодії економічних факторів із соціальними, адже пошук стабільних фінансових джерел і формування на їх основі надійної системи матеріального забезпечення є надзвичайно важливою проблемою для будь-якої держави.

 Особливо яскраво це проявляється у пенсійному праві, де спостерігається чітка тенденція до поступового зближення публічних і приватних засад на різних рівнях пенсійної системи. Саме розкриття правової природи та історії досліджень цього питання є метою нашої статті.