На основі віднайдених і повернених до наукового обігу матеріалів здійснено дослідження трансформації вищої юридичної освіти в німецьких державах у 1810–1820-х роках. Автор стверджує, що її суб’єктивними передумовами стали: формування нового бачення юридичної науки як системи знань про позитивне право; вчення про націю як основний суб’єкт правового розвитку та національне право як основний об’єкт такого розвитку і водночас головний предмет розгляду юридичної науки; ідея про емпіричне пізнання як основний спосіб набуття знання про право, історичний та порівняльний методи такого пізнання; наявність у німецьких державах надзвичайно розвиненої науково-освітньої юридичної інфраструктури. Автор припускає, що поштовхом до цього стало формування історичного та історико-філософського напрямів юридичної думки, а також полеміка між ними. Їх засадничою основою став позитивізм, який, поєднуючись з «юридичним націоналізмом», у тогочасних умовах породжував компаративістський підхід до дослідження та викладання права.

 Автор аналізує викладання низки навчальних дисциплін на юридичних факультетах німецьких університетів у контексті принципів та ідей, що лежали в їх основі. На основі цього він доходить висновку, що взаємопов’язані позитивізація і компаративізація німецької вищої юридичної освіти у 1810–1820-х роках виявилися насамперед у: 1) сутнісному і змістовному перетворенні дисципліни природного права на філософію (позитивного) права; 2) узагальненні й трансформації знання догматики чинного права в систему знань і дисципліну «енциклопедія (чинного) права»; 3) формуванні комплексу дисциплін порівняльно-правового характеру, присвячених загальнонімецькому світському і церковному праву та його історії; 4) викладанні римського права як позитивного феномену, який має вивчатися в історичному та порівняльному аспектах; 5) виникненні комплексу дисциплін, присвячених порівняльно-правовому пізнанню зарубіжного права. В основі останнього лежала ідея порівняльного правознавства як відносно самостійної юридичної науки. Виокремлюються два підходи до викладання порівняльного правознавства — у межах енциклопедії права та як самостійної дисципліни (з 1827 р.). Також наголошується на зв’язку цієї дисципліни з порівняльною історією права, яка, як встановив автор, почала викладатися з 1818 р.

 На думку автора, компаративізація вищої юридичної освіти в німецьких державах у 1810–1820-х роках є переконливим свідченням динамічності розвитку порівняльного правознавства в той час та зростання його визнання у наукових колах.