У статті йдеться про оновлення методології порівняльного правознавства. До нового комплексу понять теорії порівняльного правознавства автор відносить: а) суміщені правові регулятори; б) правовий простір; в) транскордонне правове спілкування; г) правовий суверенітет.

 У статті показані способи впливу міжнародно-правових норм на національне законодавство, до яких віднесені, зокрема, й загальні принципи функціонування світового співтовариства і демократичного розвитку держави (забезпечення прав людини, влади закону та ін.); доктринальний вплив у вигляді концепцій соціальної держави, адміністративної юстиції тощо; модельні (типові) міжнародні правові акти та ін.

 Окрему увагу приділено дослідженню «правового простору», який породжений узгодженими державними і міжнародними інтересами і розширює межі правового регулювання і дії правових інститутів.

 Автор розкриває категорію «правовий суверенітет» держави, яка виражається у двох аспектах. Усередині країни йдеться передовсім про: а) побудову національної правової системи на основі тих чи іншх правових ідей і концепцій; б) побудову системи законодавства відповідно до потреб і традицій країни; в) цільову орієнтацію правотворчого процесу; г) формування стійкої практики правозастосування; ґ) побудову і діяльність юридичних установ і механізмів судового та іншого захисту.

 У підсумку автор доходить висновку, що розширення спектра наукових досліджень у теорії порівняльного правознавства означає більш глибоке пізнання різних граней державно-правових явищ. В умовах глобалізації «вихід» за межі територіальних рамок аналізу відображає інтегративні тенденції розвитку права в сучасному світі.