У статті пропонується дослідження категорії «правова традиція». Окреслюються підходи до осмислення правової традиції, які домінують у загальнотеоретичних і компаративістських джерелах. Автор доводить, що правова традиція як така становить наукову абстракцію, змістовна характеристика якої (риси, джерела, форми прояву, сфера дії), як правило, можлива лише стосовно конкретної традиції у праві.

 Будуючи власне бачення правової традиції, автор пов’язує цю категорію з історичністю як ознакою правової системи. Правові традиції є конкретними проявами історичності у праві, які зумовлюють особливості існування якогось правового явища чи правової системи у цілому. Вивчення правових традицій дає можливість побачити, чому в суспільстві або групі суспільств, об’єднаних у цивілізацію, сформувалися саме такий образ права, таке суспільне значення права, така правова система. Інше розуміння, вважає автор, традиції призводить до її ототожнення або змішування з правовою сім’єю, правової системою, чи її певним елементом, і, відповідно, має наслідком втрату понятійної цінності. Вказується також на смислову наближеність категорій «правова традиція» і «правова культура», які обидві можуть використовуватися для позначення певного рівня розвитку правової системи. Утім, якщо культура відображає сам цей стан, то традиція дає уявлення про шляхи і джерела формування такого стану.

 Наприкінці акцентується увага на аспектах використання досліджуваної категорії у порівняльному правознавстві. По-перше, спільність базових традицій може бути покладено в основу вироблення критерію класифікації (типологізації) правових систем світу. По-друге, плюралізм як характеристика правової традиції дає можливість об’ємніше уявити «співіснування» правових систем у межах однієї сім’ї. По-третє, вивчення і врахування правових традицій важливе для розуміння і спрямування процесів правової акультурації.