Автор обґрунтовує роль інституціоналізації у розвитку сучасної науки, в тому числі появу в межах стійких інститутів у цій сфері надіндивідуальних особливостей наукових позицій та поглядів. Це, на його думку, робить виправданим дослідження розвитку поглядів на природу порівняльного правознавства, його предмет і об'єкт, методологію, ціннісний вимір, які були сформовані або висловлені у процесі діяльності Міжнародної академії порівняльного права — одного з найбільш авторитетних і репрезентативних самоорганізованих спеціалізованих об'єднань вчених-юристів.

На думку автора, у рамках діяльності Академії ще у 1920-х — 1930-х рр. сформувалося нове, сучасне бачення порівняльного правознавства — вже не як інструмента механічного зближення правових систем, а науки, покликаної пізнавати право країн і народів світу в його розмаїтті. Становлення цієї парадигми відбувалося в змаганні з парадигмами, представленими іншими порівняльно-правовими інституціями, і зокрема, з інструменталізмом на службі універсалізації права, представленим УНІДРУА та низкою міжнародних і національних організацій.

Серед найважливіших наукових та ціннісних засад, які розвиває МАПП, автор виокремив: ідеї глобального правового плюралізму, рівноцінності та унікальності правового досвіду народів і країн, мирного співіснування різних правових моделей, відмови від їх нав'язування, конструювання єдиного світового права; ідея порівняльного правознавства як вияву гуманізму в праві, сфери утвердження толерантності й подолання таких упереджень, як націоналізм, шовінізм, європоцентризм та ін. Автор доводить, що МАПП послідовно розвиває філософію порівняльного правознавства, в основі чого покладено ідеї змагання в юридичній науці кількох метапарадигм — традиційної філософсько-правової та компаративістської (метатеорія та філософія на основі вивчення сущого), перемоги відкритого й плюралістичного компаративістського світогляду над ідеалістичним монізмом, що може переростати у форми ідеології та упередженості.