Стаття присвячена дослідженню історії становлення і розвитку правового інституту прав дитини, а також встановленню і розгляду змісту й основних ознак міжнародних стандартів прав дитини. Розглянуто норми щодо правового статусу неповнолітніх, які закріплені в універсальних міжнародних документах, а також у спеціальних актах стосовно юридичного статусу дитини. Зокрема, зазначається, що сучасна система міжнародно-правового захисту прав дитини склалася після закінчення Другої світової війни. Її особливістю є те, що в цей період права дитини почали закріплюватися як в універсальних міжнародних актах з прав людини, так і в спеціальних документах щодо статусу неповнолітніх.

Крім того, у статті детально аналізуються положення Конвенції про права дитини. Вказується, що норми цього документа виходять з того, що дитина є самостійним суб’єктом правовідносин, але у зв’язку з її фізичною та розумовою незрілістю потребує особливого (додаткового) піклування та захисту; дитина як людська істота потребує поваги до її індивідуальності, поваги та недоторканності особистого життя; сім’я є кращим середовищем виховання дитини, саме тому держава має підтримувати цей соціальний інститут.

Робиться висновок, що інститут прав дитини у міжнародному праві пройшов тривалий шлях у своєму становленні та розвитку і характеризується розгалуженою системою наднаціональних актів. Аналіз норм міжнародного публічного права, які стосуються міжнародно-правового захисту прав дітей, свідчить, що разом з міжнародним захистом прав людини в її межах розвивався і міжнародний захист прав дитини, це призвело до відокремлення сукупності міжнародно-правових норм, які регулюють співробітництво держав у цій галузі.