Розглядаються ознаки і визначення поняття джерел цивільного права України. Доводиться доцільність розширювального розуміння нормативності джерела цивільного права як закріплення правил поведінки, юридично обов’язкових для невизначеного або індивідуально визначеного кола учасників. Нормативність джерела цивільного права автор вбачає не в повторюваності закріплених у ньому правил і не в деперсоніфікованості їх адресатів, а саме у встановленні правила, тобто виду і міри належної поведінки, незалежно від того, на одноразове чи багаторазове використання конкретизованими чи неконкретизованими суб’єктами вона розрахована. Обґрунтовується поняття джерела цивільного права як об’єктивованої форми вираження і закріплення цивільно-правових норм загальної та індивідуальної дії шляхом державного (зовнішнього) та внутрішнього регулювання (саморегулювання) учасниками своїх цивільних відносин.

Досліджено систему і проведено класифікацію джерел цивільного права.

У власному розумінні систему джерел цивільного права становлять первинні і похідні джерела цивільного права.

До первинних (базових) джерел цивільного права належать законодавство, нормативно-правовий договір, правові звичаї, загальні правові засади (принципи) цивільного права, моральні засади суспільства.

До похідних (вторинних) джерел цивільного права віднесено судові прецеденти (національні і міжнародні судові рішення) і джерела внутрішнього регулювання (саморегулювання) цивільних відносин їх учасниками — цивільно-правовий договір, односторонній правочин, локальний цивільно-правовий акт.