Постановою від 10 лютого 2016 р., яка набула чинності 1 жовтня того ж року, проведено реформу договірного права, яка змінила одну з найважливіших частин Цивільного кодексу Франції, а саме норми, що регулюють договірні зобов’язальні відносини. Подальші зміни були внесені законодавцем у 2018 р.

Реформа мала на меті забезпечення більшої доступності та зрозумілості французького договірного права і, безсумнівно, зробила його більш привабливим на міжнародному рівні.

У статті висловлена позиція, згідно з якою на міжнародному рівні, де договірні сторони можуть обирати право, застосовне до договору між ними, кодифіковане право відіграє важливу роль для подолання прогалин, що не закриті договором, а також для вирішення питань, що виникли за час його існування. До того ж цим забезпечується правова визначеність, доступність і видимість.

Обґрунтовано твердження, чому, на нашу думку, сучасні загальні положення договірного права – це унікальна можливість запропонувати базу правових положень, що розглядатимуться як “мінімальні”, та закріпити конкретну правову політику. Поряд із тим, що фахівці-практики і судді не повинні розглядати договірне право як вираження договірного суспільного порядку (ordre public contractuel), іноді важко зрозуміти, як саме договірні сторони можуть не застосовувати деякі положення регулюючого права.

Аргументовано, яким чином національні кодифікації, які протягом майже двох століть були інструментами певного правового націоналізму, створили міцне підґрунтя європейського приватного права. Дійсно, реформа договірного права у Франції, побудована на різноманітті Європи, значною мірою спиралася на різні європейські та міжнародні моделі. Зі свого боку реформа викликала велику зацікавленість за кордоном, була перекладена на декілька мов і нині широко коментується.