Назва статті Особистість і привинення: від Просвітництва до філософії ідеалізму
Автори
Назва журналу Науковий журнал «Філософія права і загальна теорія права» (українська мова)
Випуск 2/2012
Сторінки [156-165]
Анотація

Привинення відповідальності стосовно іншої гідної особи, яке імпліцитно існувало вже за Античності та Середньовіччя, було чітко виявлене і приведене у відповідність із ставленням до себе лише у ранньому Просвітництві. Тільки той, хто має певний мисленнєвий зв'язок із самим собою, існує відповідально, і тільки йому можуть бути привинені його дії та бездіяльність. Ця здатність побудувати мисленнєвий зв'язок із самим собою, тим самим критично розглядаючи себе і керуючи собою, створює особистість у філософії класичного модерну. На межі ХVІІ-ХІХ ст. у І. Канта ця думка досягла кульмінації. Особистість стає чітко визначеною як об'єкт привинення. Особистість, як стверджує І. Кант, є той суб'єкт, вчинки якого є здатними до привинення.

Під знаком відповідальності не пізніше, ніж за часів І. Канта, обговорювалося питання про зворотні передумови поведінки, а саме про те, чи взагалі не створює вперше безперервно здійснюване моральне або правове привинення те ставлення до себе, яке ми намагаємося пізнати через поняття особистості.

Ключові слова особистість, відповідальність, ставлення до себе, привинення, Просвітництво, ідеалізм.
References