Метою статті є вивчення місця і ролі систематизації (впорядкування) нормативно-правових актів у правотворчій діяльності, аналіз основних завдань і принципів систематизації, її функцій як способу подальшого розвитку і вдосконалення вітчизняного законодавства.

 Нормотворча діяльність як одна із форм діяльності публічної влади має бути врегульована належним чином, оскільки вона пов’язана зі створенням, зміною або скасуванням правових норм. У процесі правотворчості формуються не лише нові нормативно-правові акти, які містять норми, що ліквідують наявні прогалини у правовому регулюванні суспільних відносин, забезпечуючи функцію їх актуальної правової регламентації, а й вносяться необхідні зміни до чинних актів, якими усуваються застарілі механізми, протиріччя між окремими правовими нормами.

Саме ці юридичні результати нормотворчої діяльності обумовлені її основними функціями, серед яких провідне місце посідає первинне регулювання суспільних відносин, тобто ухвалення нових правових норм, які спрямовані на впорядкування відносин, які раніше не були нормативно врегульовані. Закріплення на нормативному рівні основних стандартів побудови системи законодавства, визначення її складових, місця кожного нормативного елемента у цілісній, логічно побудованій системі, а також функціональне та регулятивне навантаження цих складових є важливою передумовою формування якісного законодавства.

 Як важлива ланка правового регулювання систематизація законодавства тісно пов’язана із поняттям самої системи права, яке на сучасному етапі є доволі дискусійним. Це обумовлено насамперед зміною парадигми праворозуміння загалом. Система права – прояв нашого ментального бачення права як належного: внутрішньо впорядкованої сукупності приписів, які відповідають належному правопорядку у різних сферах суспільного життя. Але безпосередньо, “зовні”, ця система проявляється в іншому форматі – системі законодавства як сукупності нормативноправових актів, об’єднаних у певні групи на предметній основі, які побудовані за ієрархічним принципом.

Систематизація законодавства передбачає його впорядкування через інкорпорацію, консолідацію, кодифікацію та в інших формах. Систематизація через удосконалення нормативно-правових актів, формування внутрішньо узгодженої, логічно побудованої системи законодавства, впорядкування змісту окремих нормативних актів, підготовка найбільш важливих законів на основі розроблених концепцій, а також формування концептуальних засад для окремих галузей законодавства – важливе завдання правотворчої діяльності.

У системі законодавства кодифіковані нормативні акти посідають особливе місце. Кодекс відіграє роль стрижневого елемента у системі галузевого законодавства, у якому віддзеркалюється і система відповідної галузі права. Такий кодифікований акт можна розглядати як додатковий “ідентифікатор” (поряд із предметом і методом) самостійності галузі права.

Врахування при оновленні змісту нормативно-правових актів передового досвіду зарубіжних країн, положень міжнародних конвенцій, напрацювань вітчизняної і світової правової доктрини, а також здобутків правозастосування у формі правових позицій вищої судової інстанції слід розглядати, з одного боку, як важливі чинники впорядкування законодавства, а з другого – як невід’ємні складові правотворчого процесу.